Едуард Прутнік: «Економіку політизувати не можна»

Уже став газетним штампом вислів про « необхідність інвестицій у депресивні території». Маючи на увазі Чернігівщину, як правило,  підкреслюють: поки що пропозиції вкрай обмежені. Дійсно, пригадати можна хіба що славнозвісний проект Новгород – Сіверського цементного та гучно рекламований сміттєпереробний завод. Хоча і ці поодинокі паростки економічного піднесення зачахли на скупих поліських пісках…

Тому до всіляких нових пропозицій чернігівці ставляться обережно. Тож і будівництво нового тваринницького комплексу на Бахмаччиніі – не виняток. Перспективи, судячи з усього, тут привабливі – і робочі місця обіцяють, і виробництво звичне, традиційне – сільськогосподарське. Про деталі нового проекту розмовляємо з його ініціатором  – народним депутатом України від Партії регіонів Едуардом Прутніком.

 - Едуарде Анатолійовичу, ви людина на Поліссі нова. Чому саме Чернігівщина?

 - Наша фракція у Верховній Раді – найпотужніша. Тому на Політраді вирішили: кожному визначити конкретну ділянку роботи. Тоді кожен виборець матиме змогу спілкуватися зі своїм обранцем, звернутися до нього з проханням, наказом. Та й депутату буде про що звітувати. Так, до речі, було і в попередньому скликанні. Тому закріплення мене за 217-им виборчим округом, до якого входять чотири райони області – Бахмацький, Борзнянський, Сосницький і Коропський – сприйняв як цікаву і перспективну пропозицію.

 - Розкажіть про себе, адже міф про «донецьких, які прийдуть і все заберуть», культивується доволі настійливо.

 - Мені приховувати нічого. Я – якщо можна так сказати, типовий представник шахтарського краю. Народився  у донецькому містечку Селидове тридцять п’ять років тому. Так склалося, що батько пішов від нас, коли мені було чотири роки. В одинадцять померла мати. Нас із сестрою , як могли, виховували дід з бабою.

Скільки себе пам’ятаю, хотів бути військовим. І не просто офіцером – всім казав, що буду «міністром оборони». Спитай хто: чому? І сьогодні не знаю. Але після дев’ятого класу поїхав вступати до суворовського училища. Там вперше почув про те, що «у генералів є свої діти».

Тоді дід з бабою хотіли мене до ПТУ  пристроїти. Втікав, аж допоки в училищі прийом завершили. Так і пішов у десятий клас. Мабуть, зрозумів, що єдиний порятунок мій -  пробиватися власним розумом і здібностями.

- Ви багато встигли: маєте дві вищі освіти і виховуєте трьох дітей, захистили кандидатську і вільно володієте англійською, були заступником голови обласної ради і облдержадміністрації, радником прем’єр – міністра. Зараз є головою Держкомітету телебачення і радіомовлення. Остання ділянка у нас у країні вважається «вибухонебезпечною» більше, ніж артилерійські склади. Як вдалося уникнути політичних ризиків?

 - Можу чесно сказати: ні в кого не підніметься рука кинути каменя в мій город за те, що надавав перевагу «своїм» чи утискав свободу слова інших. Ми немало зробили для того, аби принципи неупередженої й професійної роботи були на державних каналах мовлення непорушним правилом. Заклали підвалини громадського телебачення на базі обласних державних телекомпаній, повернули у законодавче поле діяльність «Укртелефільму», включили до складу Держкомітету Концерн радіомовлення, радіозв’язку і телебачення. Все це, переконаний, підвищить ефективність управління системою виробництва і розповсюдження телерадіопрограм .

Вважав і переконаний: ми – менеджери, котрі повинні забезпечити ефективність дорученої  справи. А хто хоче політики – тому треба обирати парламент, займатися виключно розбудовою партійних осередків, підготовкою виборчих кампаній тощо. Не можна політизувати економіку, культуру, освіту, - це не сучасний, не цивілізований підхід. Так само, як не можна керуватися суто комерційними підходами. Бо мені, наприклад, не байдуже, в якому світі житимуть мої діти, у що будуть вірити і взагалі – якими вони виростуть.

 - Але разом з тим ви представляєте партію, переважно промисловців і національного капіталу. Що вона може запропонувати, крім вступу до СОТ, таким регіонам, як Чернігівщина?

 - І стратегія, і програма Партії регіонів – загальнонаціональні. Ми пропонуємо однаковий підхід і до промисловості, і до сільсьгосподарського виробництва – вони мають забезпечувати добробут людям, котрі працюють у цій сфері, і державі загалом. Ми повинні вивести аграрний сектор на рівень конкурентоспроможного експортного потенціалу держави. І тут без сучасного менеджменту, потужного маркетингу не обійтися. Нам треба створити такі умови, за яких  вітчизняний капітал мав би змогу підставити плече  соціальній політиці, активно включився у розбудову інфраструктури. А це неможливо без законодавчого забезпечення.

Для прикладу наведу ситуацію навколо землі. Припустимо, що парламент прийняв закон про те, що земля – товар. Звучить , безперечно, привабливо: «відкритий аукціон». Та відкритий продаж це -  відкриті двері насамперед для іноземців. Я не проти їх, але ми повинні передбачити усім учасникам рівні умови, і умови доступу до фінансових ресурсів у тому числі. Адже жодної конкуренції не витримає на аукціоні наш покупець, який позичатиме в банку кошти за кредитною ставкою у 15 відсотків і , наприклад, німець, француз або індієць з дешевими грошима під 4 відсотки. Звичайно, мова йде не про олігархів, а про середній бізнес, з яким пов’язані надії на розвиток вітчизняної економіки.

Коли зустрічаюся з представниками іноземних компаній, то вони здебільшого цікавляться тим, як одержати доступ до привабливих підприємств, успішних виробництв? Відповідаю завжди однаково: з тим, що дає прибуток, ми якось і самі розберемося. А  ви побудуйте саме таке  підприємство у віддаленому селі, реконструюйте занепалий завод в аграрному регіоні.

Держава повинна всіляко підтримувати вітчизняний бізнес на зовнішньому ринку і якнайменше втручатися в нього всередині країни. Я не бачив жодного приватного підприємства, котре було б неефективним. Бо купляють не для того, щоб довести до банкрутства і краху.

 - Тому певне, і взялися за пошук інвесторів  для нового виробництва на Борзнянщині?  

 - Хотілося б зробити для людей корисну справу. Подивимося, як вийде – ми ще на першому етапі. У Комарівці пропонуємо інвесторам відновити тваринницьке господарство. Це має бути один з найбільших тваринницьких комплексів в Європі. Маю намір особисто контролювати, як просуваються справи, робитиму це постійно і  ретельно.

- Не секрет, що Ви дуже зайнята людина, то як же Ви плануєте працювати з виборцями?

Наша команда дуже добре продумала як налагодити роботу з людьми в 217 окрузі. Для цього  відкриваємо чотири депутатські приймальні у Бахмачі, Борзні, Сосниці і Коропі. Ніхто краще за людей, які народилися в цих чудових краях, не знає, що треба робити для розвитку їхньої малої батьківщини. Ніхто краще і не проконтролює, чи все робиться до ладу. Тож плануємо налагодити роботу так, щоб прийоми велися і на селі, і в районних центрах, щоб ті люди, які не мають можливості приїхати в громадську приймальню змогли звернутися із своїми проблемами до моїх помічників безпосередньо в селах.  Про графік їхньої роботи і виїздів у село можна дізнатись за телефоном приймальні району.

- Чи можете сьогодні назвати конкретні адреси, за якими виборці можуть до вас звернутися?

 - Звичайно. У Бахмачі це вулиця Я.Мудрого, 24, к. 211, телефон 2-13-09.  У Борзні можна звернутися на вулицю Незалежності 5, к.2, телефон 2-12-01. В Коропі з вами спілкуватимуться за адресою: вулиця Шевченка, 95, телефон 2-11-86. У Сосниці – на вулиці Виноградського,19-А, телефон 2-15-80.

 - Сподіваємося, що ваші плани здійсняться, а в нас буде ще не один цікавий привід для спілкування. Дякуємо за розмову, Едуарде Анатолійовичу!