ЗАВІТАЛА В ОСЕЛІ РАДІСТЬ / ЗМІ — "Вісті Сосниччини", №41 (смт. Сосниця, Чернігівська обл.), 11.10.2008

Палахкотять яскраво-червоними свічками сальвії, відцвітають останні квіти гордовитих жоржин, вбираються в жовтогарячі тони берізки, клени, інші дерева. Саме такої осінньої пори, у перший день жовтня, ми й відзначаємо Міжнародний день людей похилого віку. Багато хто не задумуючись називає його святом. У мене ж він асоціюється з іншими почуттями.

1-го жовтня керівник Сосницької громадської приймальні народного депутата України від Партії регіонів Едуарда Прутніка Сергій Ткачук разом з представником районної соціальної служби Миколою Траманою відвідали людей похилого віку сіл Шаболтасівка, Авдіївка й Хлоп'яники. Вони передали їм від народного депутата вітальні листівки й продуктові набори. І треба було бачити якою радістю світився погляд стареньких від усвідомлення, що про них у цей день хтось таки згадав. Бо як виявилося, ні місцева влада, ні керівники сільгоспформувань, ні школярі, ні сільські ради ветеранів цього не зробили. За іншими справами, зайнятістю чи з якихось інших причин усі просто забули, що не десь, а поряд з ними живуть немічні люди. Тільки вони не завжди були такими, не завжди ходили з костурами, були посивілими й слабкими. Вони були молодими й здоровими, а молодість свою і здоров'я лишили на воєнних фронтових дорогах, у німецькій ненависній їм неволі, на відбудові й зміцненні понівеченої й сплюндрованої ворогом України. Тепер же стали немічними, не мають ні здоров'я, ні уваги. Лишилися лише власні спогади, фізичний біль від недуг й гіркі думи.

Коли 84-річний ветеран війни, інвалід ІІ-ої групи, колишній обліковець тракторної бригади авдіївського колгоспу "Прогрес" Петро Дем'янович Ященко прийняв вітання від народного депутата, чоловіка запитали чи ще хто-небудь у День людей похилого віку удостоїв його своєю увагою? Убілений сивиною мужчина розплакався.
— За всі роки, коли вийшов на пенсію, ви, люди добрі, перші,
хто згадав про мене", — сказав з гіркотою. — До Дня Перемоги,
правда, дітки зі школи приносять вітальні листівки, ото і все.
А його односелець, ветеран війни і праці, 82-річний Іван Ваніфатович Бібік повідав таке:
— Тієї пенсії, що я отримую, мені тільки інколи не вистачає,
але загалом жити можна. І на хліб, і до хліба копійка є. От якби ще
трохи було уваги до нас, стареньких, тоді зовсім було б добре. А
так...
— А що так...?— питаємо.
— Та ми ж взагалі стали нікому не потрібними, ніби зайвими чи що. Я кажу не лише про себе, а про всіх, хто живе в селі і має за плечима стільки років як я. Ну, наприклад: просимо ми, просимо уже і через сільську, і через районну раду, через депутатів, аби у селі провели збори тих, хто здає в оренду нашому сільгосппідприємству земельні та майнові паї. Ніхто на нас ніякої уваги. Усі посадовці й керівники ніби з іншого боку глухої стіни стоять і не чують наших благань.

Або ще ось такий приклад. Цьогоріч у День Перемоги зібралися ми, ветерани Великої Вітчизняної, до меморіалу Слави, що в центрі села, на свято. Прийшли учні зі школи та сільський голова. І хоч у селі є декілька підприємств і організацій, жодного керівника більше не було.

Нас же, учасників бойових дій, залишилося в селі усього 13. Четверо тяжко хворі, прикуті до ліжка. І окрім того, що усі ми воювали, ми ж іще й тяжко працювали після війни.

З боку держави ми тепер не обділені. Нам дають пенсію, про одиноких дбають працівники соціальної служби у рамках своїх прямих обов'язків. Більше ж ніякої уваги до нас ніхто не проявляє. І дай, Боже, здоров'я Едуарду Анатолійовичу Прутніку, що він, людина державна, зайнята, а пам'ятає про таких, як ми. Суть же не в продуктовому наборі, ні. Все те ми можемо придбати й за пенсію. Вся суть у тому, як він ставиться до людей. Багатьом нашим керівникам у нього потрібно б було повчитися. Спасибі йому.

А втім, не лише ж людей похилого віку удостоїв він своєю увагою. Читав я у газеті, що й медичним працівникам він допомагає, й про школярів не забуває. І це при всій його зайнятості. Молодець!..

Сергій Борисович Ткачук передавав стареньким вітання від народного депутата. І всі, хто його приймав, були приємно здивовані.

96-річна Олександра Тихонівна Тібеж із Шаболтасівки уже 5 років проживає в племінниці, яка за нею доглядає. Поспілкуватися з жінкою було неможливо. Вона не чує. А її зять, чоловік племінниці, розповів, що Олександра Тихонівна в роки війни була вивезена в німецьку неволю, зазнала тяжких поневірянь на чужині, а повернувшись на батьківщину, усе життя працювала дояркою в колгоспі. За роки, що живе в них, такий приємний сюрприз і вітання у День людей похилого віку отримала вперше.

Сестри Молявки — Олександра Антонівна й Оксана Антонівна, люди надзвичайно добрі, чуйні й душевні. Живуть в селі удвох, ніколи не мали власних сімей. А от світлиця їхня завжди наповнювалася дитячим сміхом. Спочатку виростили й виховали сина свого племінника — Валентина. Потім ставили на крило його доньку Олену. Тепер за розпорядженням злої долі доводиться ростити й Оленину доньку, 9-річну Аліну.

Олександрі Антонівні 86 років, Оксана Антонівна трохи молодша — інвалід дитинства. Все життя теплом свого серця вони обігрівають чужих дітей. А от до себе уваги особливої не відчувають. І вітання від депутата було ними сприйнято як щось надзвичайне, бо окрім нього у цей день про цих двох жінок ніхто не згадав.

Усього ж вітання народного депутата України Е.Прутніка отримали 30 людей похилого віку нашого району.

Все що чула й бачила, записала.

Дата: 11.10.2008
Автор: Н.Підвербна
Джерело: "Вісті Сосниччини", №41 (смт. Сосниця, Чернігівська обл.)

м. Бахмач

м. Борзна

смт. Короп

смт. Сосниця

ЗАВІТАЛА В ОСЕЛІ РАДІСТЬ